Children's Paths Home
«Мене ніхто не любив…
|
11 грудня 2017 року в Соціально – реабілітаційний центр опіки дітей «Дитячі Стежинки», що розташований на Львівщині в місті Великі Мости, був влаштований неповнолітній хлопець – Йосип, якому 14 років. У хлопця статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Йосип був залишений мамою одразу після народження. Надзвичайно важкий життєвий шлях прийшлося пройти Йосипу! З пологового будинку Йосип був переведений в державний будинок малюка, де він перебував до трирічного віку. Після трирічного віку хлопчик перебував в інших державних закладах та інтернаті, де він жив та навчався до чотирнадцяти років. Інтернатна система виховувала у Йосипа відчуття самотності, непотрібності, а головне – зневіру в людей і Бога. На початку грудня я зустрівся з Йосипом в державному притулку, де він знаходився після розформування Червоноградського інтернату. Він був подібний до маленького вовченяти. Дивися з недовірою, підозрою. Першими його словами було: «Я нікому не вірю, також не вірю в Бога». Я намагався пояснити йому куди хочу його забрати, що наш дитячий центр це не інтернат. В нас максимально наближенні умови проживання до сім'ї, на що він відповів: «Я не знаю, що таке сім'я». Після знайомства з Йосипом, я приїхав додому. Смуток переповнював моє серце. Душа кричала: «Господи, як я можу допомогти цій дитині?». Декілька днів я вагався, молився, радився з дружиною, працівниками дитячого центру, як нам правильно поступити, щоби не зашкодити іншим дітям, які в нас виховуються, а їх на той час було двадцять. Після роздумів і молитов я прийняв рішення забрати цю дитину.
Перший місяць Йосип був «закритий», приглядався, вивчав ситуацію, вивчав дітей, мене, мою дружину та працівників. Минув місяць і Йосип «здався». Близько півночі до мене подзвонила одна з вихователів і сказала, що Йосип самовільно залишив будинок. Я, з тривогою в серці виїхав його шукати. Де він може бути? Куди і чому пішов? Близько трьох годин я шукав його і не знайшов. З сумом повертаючись в дитячий центр я молився: «Господи, де він? Допоможи його знайти і повернути! Чому він так зробив?». Під’їхавши до дитячого центру я не повірив своїм очам, Йосип стояв біля брами. Моє серце переповнювала радість і подяка Богу. Поставивши авто в гараж, я пішов з Йосипом в будинок. Майже до ранку ми мали довгу розмову як батько зі сином. Те, що Йосип мені розповів, чому він так зробив, залишивши самовільно дитячий центр засмучувало мене і радувало. Засмучувала його розповідь з попереднього життя, а радувало те, що Йосип відкрився. «Мене ніхто не любив, нікому я не був потрібний, мною ніхто не цікавився, ніколи мене не шукав, коли я втікав з інтернату!» З любов'ю, як батько, я пояснював Йосипу, що наш дитячий центр це не інтернат, це велика родина де тебе завжди чекають і люблять, що мені не байдуже де ти, що з тобою, бо для мене ти зараз як син. Після довгої і відвертої розмови я обійняв його і помолився за нього. Йосип на силу стримував себе щоби не розплакатись. Він був зламаний любов'ю, яку раніше не відчував, «ранений», в доброму розумінні цього слова, таким відношенням, якого раніше не бачив. Після розмови з Йосипом я ще довго роздумував скільки дітей сьогодні подібні до нього, які потребують нашої уваги та любові. Я дякував Богу за те, що Він допоміг мені достукатися до серця Йосипа. Вже пройшло три місяці з часу влаштування Йосипа в дитячий центр. Сьогодні він молиться, читає Біблію, допомагає по господарству. На його обличчі випромінюється радість. Нещодавно його хвалили в школі за те, що покращилась його успішність у навчанні. Я вірю в те, що Бог приготував для Йосипа прекрасне майбутнє. Біблія 40 разів говорить про те, що Бог є батьком сиріт. Бог зацікавлений стати поряд із сиротою, стати на захист сироти, стати Батьком сироті. В Псалмі 67:6 написано: «Сиротам батько й вдовицям суддя, - то Бог…». Бог проти сирітства але Він за сироту, Він за здорову та благополучну сім’ю. Противник Божий, диявол, особливо зараз активізував свої сили для того, щоби зруйнувати інститут сім’ї, зруйнувати сімейні цінності. Україна займає 186 місце в світі за показником народжуваності і 13 місце у світі за показником вимирання нації. Сьогодні в Україні майже 80000 дітей-сиріт. Із них лише 20% є біологічними сиротами, інші 80% - діти, позбавлені батьківського піклування, тобто соціальні сироти. В Україні 770 інтернатних закладів, в яких виховується 106 тисяч дітей, з них лише 8 тисяч дітей є біологічними сиротами. Наслідки виховання дитини в інтернатній системі є катастрофічними. 90% випускників інтернатів не готові до самостійного життя. Із них: 53% схильні до скоєння злочину, 23% стають безхатченками, 14% скоюють самогубство і лише 10% випускників інтернатної системи влаштовують своє життя. Кожних три дні, в Україні 250 дітей попадають в інтернатні заклади, переважно через неспроможність батьків забезпечити елементарними умовами проживання свої сім’ї. Щонайменше 600 тисяч дітей проживають у неблагополучних сім’ях, 250 тисяч дітей зазнають жорстокого ставлення в своїй сім’ї. За Національною стратегією реформування інституційних установ до 2026 року в Україні закриють інтернати. Для цього в країні створять нові послуги для сімей і дітей. Замість інтернатів з'являться Центри соціальної допомоги сім'ям та дітям. В таких центрах будуть надавати такі послуги: соціально-психологічна реабілітація, робота з батьками дітей для повернення дитини в сім'ю, соціальна адаптація дітей в суспільство, соціальна профілактика, поліпшення відносин в сім'ї та інші. В жовтні 2015 року в місті Великі Мости Львівської області розпочав свою працю Соціально-реабілітаційного центру опіки дітей «Дитячі Стежинки», що збудований силами Благодійного Фонду «Дитячі Стежинки» без залучення бюджетних коштів при фінансовій підтримці вітчизняних та іноземних жертводавців. Головною метою Соціально – реабілітаційного центру є соціальний захист дітей, реінтеграція дітей в їх біологічні сім’ї або інтегрування дітей в прийомні сім’ї чи їх усиновлення. За два з половиною роки праці Соціально – реабілітаційного центру опіки дітей «Дитячі Стежинки» тридцять дев’ять дітей пройшли соціальну реабілітацію. Вісімнадцять дітей були влаштовані в сімейну форму виховання. З них п’ятеро дітей влаштовані в ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу), шестеро дітей повернулися в свою сім’ю, одна дитина взята під опіку в сім’ю її родичами. Дві дитини переведені в інші заклади, двоє дітей усиновлено, двоє дітей влаштовані в прийомну сім'ю. Окрім цього вісім дітей, позбавлених батьківського піклування взятті мною, як керівником закладу під опіку. Кожна дитина, яка була влаштована в соціально – реабілітаційний центр пережила фізичні чи моральні знущання у своїй сім’ї. Ми працюємо над тим, щоб дитина змогла простити своїм батькам. Це не просто, але є результати. У нашій великій родині, «Дитячі Стежинки», діти бачать приклад справжнього християнського життя. Покоренні любов’ю та увагою, вони регулярно дарують любовні листівки, в яких описують свої почуття до мене, моєї дружини та наших працівників – вихователів. Наше першочергове завдання - провести соціально – психологічну реабілітацію дитини, допомогти їй адаптуватися до оточуючого середовища і в подальшому підготувати дитину до влаштування в сімейну форму виховання чи усиновлення. В нас є також матеріальні потреби. Нам необхідно придбати для приміщення пральні, сушку, вартість якої складає орієнтовно 1000 доларів США. Також через перебійне постачання електроенергії, яке час від часу відбувається з різноманітних причин, нам необхідно придбати мініелектростанцію, вартість якої становить близько 5000 тисяч доларів. Для нас це значні суми, адже тільки бюджет Соціально – реабілітаційного центру в місяць складає близько 6000 доларів. Ми сподіваємось, що Бог через цю статтю торкнеться сердець, які не байдужі до проблеми сирітства і виявлять бажання допомогти нам у важливому соціальному служінню дітям, які позбавлені батьківського піклування, яке Бог доручив нам виконувати. З повагою, Президент Благодійного Фонду «Дитячі Стежинки» Микола Шагаров |
Donate Today |